Історія справи

Постанова ВССУ від 29.02.2024 року у справі №149/9/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 149/9/23

провадження № 61-10894св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 20 червня 2023 року у складі судді колегії суддів: Панасюка О. С., Берегового О. С., Ковальчука О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, у якому мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 28 березня 2022 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 21 червня 2022 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та зміну розміру аліментів задоволено частково.

Змінено розмір аліментів та стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 2 000,00 грн, щомісячно, починаючи з 15 вересня 2021 року до досягнення дитиною повноліття.

У задоволенні позовних вимог про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно сина ОСОБА_3 , відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постановою Верховного Суду від 23 листопада 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 28 березня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 21 червня 2022 року в частині вирішення позовної вимоги про зміну розміру аліментів залишено без змін, а в частині вирішення позовної вимоги про позбавлення батьківських прав скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Посилаючись на те, що на цей час вона не працює, оскільки здійснює догляд за сином, який має інвалідність, отримуваних нею доходів у вигляді аліментів у тому розмірі, який сплачує відповідач, та соціальної допомоги недостатньо для повноцінного утримання дитини, позивачка просила змінити спосіб стягнення аліментів на утримання сина з твердої грошової суми на 1/3 частину заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подачі позову до суду і до досягнення дитиною повноліття.

Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 27 березня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Змінено спосіб стягнення аліментів, які за рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 28 березня 2022 року стягуються з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягнено аліменти у в розмірі 1/6 частки всіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що з часу визначення судом розміру аліментів на утримання дитини ОСОБА_4 у розмірі 2 000,00 грн, майновий стан платника аліментів ОСОБА_2 значно покращився, натомість матеріальне становище позивачки погіршилось.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 20 червня 2023 року клопотання ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі задоволено частково.

Зупинено апеляційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до

ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів, за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 27 березня 2023 року до припинення перебування ОСОБА_2 у складі Збройних сил України на час воєнного стану.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що старший лейтенант ОСОБА_2 мобілізований до лав Збройних Сил України та з 06 березня 2022 року перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 , що відповідно до пункту 2 часини першої статті 251, пункту 2 часини першої статті 253 ЦПК України є підставою для зупинення апеляційного провадження до припинення перебування ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України до закінчення воєнного стану.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У травні 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 20 червня 2023 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить, скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що вирішуючи питання про зупинення апеляційного провадження суд апеляційної інстанції не врахував, що зупинення провадження у справі має бути обумовлено фактом переходу на військовий стан конкретного підрозділу у якому служить сторона процесу. Водночас, матеріали справи не містять доказів того, що військова частина НОМЕР_1 , у якій служить відповідач, переведена на військовий стан.

У вересні 2023 року до Верховного суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, який не підлягає врахуванню Верховним Судом, оскільки на порушення частини другої статті 178 ЦПК України не підписаний заявником.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 липня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 20 червня 2023 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав передбачених частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та витребувано з Хмільницького міськрайонного суду матеріали справи № 149/9/23 з суду першої інстанції; надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У серпні 2023 року матеріали справи № 149/9/23 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою

статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний Суд

Відповідно до частини першої статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов`язок держави забезпечувати захист прав і свобод людини і громадянина судом (стаття 55).

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією України та законами України.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Вирішуючи питання про зупинення апеляційного провадження, з підстав передбачених пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України, суд апеляційної інстанції встановив, що згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 старшого лейтенанта ОСОБА_2 , 06 березня 2022 року, призваного командиром військової частини НОМЕР_1 АДРЕСА_1 по мобілізації, який перебував на обліку в Хмільницькому районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, призначено на посаду начальника квартирно-експлуатаційної служби відділення матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 . Зараховано ОСОБА_2 до списків особового складу частини з 06 березня 2022 року, поставлено його на всі види забезпечення. З 06 березня 2022 року він вважається таким, що справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою.

Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 02 червня 2023 року № 251

(форма 5) старший лейтенант ОСОБА_2 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 .

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 строком на 30 діб.

Згідно з пунктом другим цього Указу військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування наказано запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Надалі строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався, зокрема, Указом Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 14 березня 2022 року № 7168, Указом Президента України від 19 квітня 2022 оку № 7300, затвердженого Законом України від 21 квітня 2022 року

№ 2212-IX, Указом Президента України від 17 травня 2022 року № 341/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-IX, Указом Президента України від 12 серпня 2022 року № 573/2022, затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 року № 2500-IX, Указом Президента України від 07 листопада 2022 року № 757/2022, затвердженим Законом України 16 листопада 2022 року № 2738-IX, Указом Президента України від 06 лютого 2023 року № 58/2023, затвердженим Законом України від 07 лютого 2023 року № 2915-IX та продовжений до цього часу.

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб, визначені нормами Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року № 389- VIII (далі - Закон № 389-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону № 389-VIII воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Статтею 16 Закону № 389-VIII визначено, що за рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію в установленому порядку Указом Президента України, утворені відповідно до законів України військові формування залучаються разом із правоохоронними органами до вирішення завдань, пов`язаних із запровадженням і здійсненням заходів правового режиму воєнного стану, згідно з їх призначенням та специфікою діяльності.

Згідно частиною першою статті 1 Закону України «Про Збройні Сили України» від 06 грудня 1991 року № 1934-XII (далі - Закон № 1934-XII) Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

Структура Збройних Сил України визначена статтею 3 Закону № 1934-XII, відповідно до частини третьої якої Збройні Сили України організаційно складаються з органів військового управління, з`єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 1934-XII особовий склад Збройних Сил України складається з військовослужбовців і працівників Збройних Сил України.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та вирішення питань, пов`язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі, врегульовано Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення).

Відповідно до пункту 12 Положення встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Результат аналізу пункту 12 Положення дає підстави зробити висновок про те, що встановлення відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом, оформлюється письмовими наказами по особовому складу

(див. постанову Верховного Суду від 14 лютого 2024 року у справі № 466/8799/22).

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Установивши, що надані відповідачем докази, а саме витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 , довідка військової частини НОМЕР_1 від 02 червня 2023 року № 251 (форма 5) підтверджують, що він перебуває на службі у військовій частині НОМЕР_1 , яка входить до складу Збройних Сил України та переведена на воєнний стан, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для зупинення апеляційного провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України.

Зважаючи на наведене доводи касаційної скарги про те, матеріали справи не містять належних доказів для зупинення апеляційного провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК Українифактично зводяться до незгоди заявниці зі встановленими судами судом апеляційної інстанції обставинами справи та здійсненою ним оцінкою доказів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.

Посилання заявниці на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених в ухвалі від 29 серпня 2022 року у справі № 461/5209/19 та постановах Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 753/19628/17, від 21 грудня 2022 року у справі 456/2541/19, оскільки вони є необґрунтованими, оскільки вони ухвалені за інших встановлених судами обставин, встановлених судами у кожній справі.

Верховний Суд вважає необхідним зазначити, що зупинення провадження у справі є тимчасовим заходом та у разі наявності доказів на підтвердження припинення перебування ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан, ОСОБА_1 не позбавлена права ініціювати питання про поновлення апеляційного провадження шляхом подання до суду відповідного клопотання.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг

Переглянувши ухвалу апеляційного суду в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції постановлена з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 20 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник